Академія медичних наук України
Міністерство охорони здоров'я України
Українське наукове медичне товариство отоларингологів
Інститут отоларингології ім.проф.О.С.Коломійченка АМН України
Буковинська державна медична академія
Чернівецьке обласне управління охорони здоров'я 
Чернівецьке наукове медичне товариство отоларингологів

ЩОРІЧНА ТРАДИЦІЙНА ВЕСНЯНА КОНФЕРЕНЦІЯ
УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО МЕДИЧНОГО ТОВАРИСТВА ОТОЛАРИНГОЛОГІВ 

Чернівці, 26-28 травня 2002

Раптова та гостра сенсоневральна приглухуватість (ГСНП) - це цілий ряд порушень слуху, різних за етіологією, патогенезом та ступенем зниження слуху.
Лікування цієї патології є однією із складних та актуальних проблем отології в зв'язку з тим, що у більшості пацієнтів етіопатогенез захворювання залишається невідомим.
Лікувальні заходи, які застосовуються в світовій практиці для терапії гострої та раптової сенсоневральної приглухуватості, включають значний арсенал медикаментозних препаратів, використання фізичних факторів та нетрадиційних методів. Однак в значному відсотку випадків виявляється їх недостатня ефективність. Це змушує оториноларингологів систематизувати, узагальнювати та здійснювати пошук на оптимізацію комплексного підходу до терапії цього захворювання.
Метою проведеної роботи була розробка комплексного підходу до лікування пацієнтів з раптовою та гострою сенсоневральною приглухуватістю на основі поглибленого вивчення стану слухової, вестибулярної, нервової систем та стану мозкового кровообігу.
Комплексне обстеження хворих включало вивчення стану мозкового кровообігу методом реоенцефалографІЇ або ультразвукової доплерографії, аудіометрію, отоакустичну емісію, вивчення параметрів коротколатентних слухових викликаних потенціалів, імпедансної аудіометрії, магнітно-резонансної томографії, коагулограми.
Враховуючи те, що хворі з ГСНП потребують негайного лікування, водночас з обстеженням їм призначали ноотропіл, який вводили методом внутрішньовенних перфузій в дозі 12 г (60 мл) на протязі 3-5 хвилин (3 доби) (J.-C.Minet et al., 1993).
Повна нормалізація слуху, зникнення або зменшення вушного шуму, головокружіння, головного болю і відчуття закладання у вусі наступило у 8 з 96 хворих. Ці пацієнти не потребували подальшого лікування і виписались з рекомендаціями під нагляд лікаря за місцем проживання.
Після гострих інфекційних захворювань, в тому числі і грипозних, вводили неогемодез по 200 мл повільно внутрішньовенне крапельно 1 раз на добу, на курс лікування - 2-3 крапельниці. В тих випадках, коли повного відновлення слуху не спостерігали або покращення взагалі не наступало, призначали кавінтон внутрішньовенне крапельне в дозі 1-2 мл на 100 мл фізрозчину з вітаміном С 2 % - 5 мл (7-Ю крапельниць на курс лікування). В кінці кожної крапельниці додавали внутрішньовенне повільно струйно 10 мл ноотропілу. При різко підвищеному тонусі судин призначали актове-гін по 2 мл внутрішньом'язово через день (12 ін'єкцій на курс лікування). Крім цього, використовували оксигенотерапію: призначали інгаляції суміші 95 % О2 та 5 % СО2 2-3 рази на добу протягом 10 днів.
При наявності на аудіограмі кістково-повітряного інтервалу при нормальній тимпанограмі, що свідчило про набряк лабіринту, включали дексаметазон за нисхідною схемою з поступовим зменшенням дози гормону до повної його відміни, крім випадків, де були протипоказання до призначення цього препарату.
При виявленні на РЕГ-дослідженні спазму мозкових судин призначали спазмолітики (еуфілін, папаверин).
Лікування в такому об'ємі проведено 40 пацієнтам. Після проходження курсу лікування у 22 (55 %) хворих відмічено покращення слуху, рівень слуху не змінився у 18 (45 %) хворих. Шум у вусі зменшився або повністю зник у 18 (45,0 %) хворих, але у 22 (55 %) залишився без змін. Відчуття закладання у вусі до лікування було у 23 пацієнтів, після лікування зменшилось або повністю зникло у 16 (69,5 %) пацієнтів, у 7 (30,5 %) - залишилось без змін. Запаморочення зменшилося або зникло у 18
(94,8 %) з 19 пацієнтів. Головний біль, що турбував до лікування 21 пацієнта, після лікування зник у всіх хворих.
В тих випадках, коли на коагулограмі виявляли порушення коагуляційних властивостей крові, вищевказану терапію доповнювали гірудотерапією (46 хворих). Медичні п'явки приставляли на завушну ділянку в місці проекції сосковидного відростка, відступаючи на 1 см від вушної раковини по 3-5 п'явок, від 2 до 5 сеансів з інтервалом 3-5 днів. Нормалізація або покращення слуху наступило у ЗО (62,5 %) пацієнтів та залишилось без змін у 18 (37,5 %) хворих. Шум у вусі зник або зменшився у 25 (52 %), залишився без змін у 23 (48 %) пацієнтів. Відчуття закладання у вусі пропало у всіх 23 пацієнтів. Запаморочення до лікування спостерігалось у 27 хворих, після лікування зникло або зменшилось у 22 (81,5 %) хворих на ГСНП, але продовжувало турбувати 5 (18,5 %) пацієнтів. Головний біль, який до лікування відмічали 31 хворий, зменшився або зник у 26 (83,9 %) та залишився без змін у 5 (16,1 %) хворих. У цих всіх пацієнтів поліпшились фібринолітичні властивості крові, а саме нормалізувався показник протромбінового часу, гематокриту та знизився вміст фібриногену.
Як показали клініко-діагностичні спостереження, лікування раптової та гострої СНП у кожному конкретному випадку повинно проводитися з урахуванням виявлених при комплексному обстеженні топічних уражень слуху, системи кровообігу, вестибулярних порушень та коагуляційних змін крові.